Як ви придумали цю ідею?
BubbleCam придумала Andie. На Гелловін 2000 року вона купила потужну машину для мильних бульбашок для дітей, які ходили по цукерки. Mike приладнав дистанційне керування, щоб машина не спорожнювалася за пів години. Andie сказала: «Шкода, що люди не можуть увімкнути машину для бульбашок через інтернет». Mike перейшов у режим винахідника. BubbleCam з’явилася в мережі 29 січня 2001 року.
Як це працює?
Коротко: натискання кнопки надходить на цей сайт WordPress, який зв’язується з невеликим контролером у нашому дворі. Контролер вмикає справжню машину й повідомляє, чи все вдалося. Довша версія, де не обійшлося без бджіл, є на нашій сторінці про історію та принцип роботи.
Чому я не побачив бульбашок?
У машині може закінчуватися розчин, її вже міг запустити інший відвідувач, погода може не сприяти або техніка просто переживає один зі своїх маленьких настроїв. Зачекайте щонайменше 60 секунд і спробуйте ще раз. Якщо вона й далі не працює, повідомте нам.
Чому ви це робите?
Бо це весело. Це особистий проєкт, а не бізнес чи дивовижно вузькоспеціалізована комунальна служба. Нам писали відвідувачі з усього світу, і нас досі тішить маленьке диво: інтернет-клік перетворюється на справжню подію в нашому дворі.
Натискання кнопки й активація — це те саме?
Ні. Натискання кнопки — це зареєстрований запит. Успішна активація машини означає, що контролер у дворі підтвердив її ввімкнення. Ми рахуємо ці показники окремо, бо вони означають різні речі — і бо Mike любить чесну статистику.
Як це — жити з BubbleCam?
Раніше її доводилося набагато частіше заправляти й налаштовувати. З роками резервуар і контролер стали кращими, але машині все одно потрібні розчин, обслуговування, захист від погоди та людська увага. Це водночас садова прикраса, багаторічний експеримент і нагадування, що запасів для бульбашок у нас більше, ніж у більшості осель.